Творчість

Виступ на третій всеукраїнській науково-практичній конференції з адиктології                                                                                                                             13-14 вересня 2025 року (м. Київ)

https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/746515/  https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/746515/1/Zbirnyk%20confer%20adyctolog%202025.pdf 

     Що таке душа людини? Це щось таке ефемерне, метафізичне, що належить не тільки самій людині, а й творцю усього сущого, чи це просто емоції, воля та слова, що складаються у людському мозку в певні логічні конструкції, які живуть і помирають разом з господарем цієї душі?

На цю тему можна довго говорити, писати, дискутувати. Усе визначає певний світогляд людини. Про волю теж багато написано, особливо про її так звану силу. Навіть анекдотичний вираз колись «гуляв у народі» про те, що сила є, і воля є, а сили волі у людини немає. Десь поділась ця горезвісна сила волі! Мене ця фраза розчулювала і водночас дуже дратувала, коли доводилося її чути. А чув дуже часто від знайомих та рідних, коли сам вживав алкоголь, а потім від питущих людей та їх оточення, коли працював з ними як спеціаліст. Та власне кажучи, і зараз чую про бідолашну волю, що ніяк не дружить із силою, наче вони якісь антагоністи. Розчулює мене у цьому всьому наївний і спрощений погляд на життя людини та її поведінку. А дратує не стільки нерозуміння ситуації, скільки небажання хоч трохи вникнути у суть справи. Якщо узагальнити зміст підручників на цю тему, то можна стисло сказати, що воля – це психічна функція, яка полягає в здатності індивіда до свідомого управління своєю психікою і вчинками в процесі прийняття рішень для досягнення поставлених цілей. До вольових якостей часто відносять мужність, наполегливість, рішучість, терпіння та інші. От і виникає логічне питання: чи має питуща людина волю? І якщо так, то наскільки вона з нею дружить? Судячи з усього, воля притаманна усім людям, і вживачі алкоголю не є винятком. Щоб не виникли непорозуміння, візьму «просунутих» вживачів алкоголю, представників важкого діагнозу, що в обивательському середовищі та звичайній медицині зветься алкоголізмом. Так от, кожний «просунутий» вживач (розумійте, алкоголік) починає свій шлях з любительської категорії. Щоб дійти до професіонала, знадобиться багато навчальних семестрів, а то й десяток або навіть більше років. Чимало факторів впливають на кар’єрне зростання вживача. Я знав одного «просунутого», що називав себе професіональним алкоголіком. Юність та перші кроки в алкогольному «ремеслі» припали на сімдесяті роки минулого століття. У суспільстві був так званий «застій» і бум совкового пияцтва. Мій знайомий не мав природної схильності до вживання, тому майже рік «вправлявся» з портвейном, тогочасним лідером серед напоїв у невибагливому колі питущого населення. Часто-густо доводилося пити, як кажуть, «з горла», і незміцнілий організм просто повертав назад «високосортне пійло». Але навчився, проявляючи неабияку волю у прагненні вписатися у громаду однодумців та стати кращим серед кращих. Десять з десяти за шкалою мотивації! Потім він став справжнім професіоналом. Десятки разів відвідував наркологічні відділення та реабілітаційні центри. Професіоналізм у цій справі визначається тим, як людина віддається їй. Якщо пити умовну горілку стає основним життєвим заняттям, а різні хобі та тимчасові заробітки тільки доповненням до цієї важливої місії, то, безумовно, ми маємо справу з професійним ставленням до своєї діяльності.

     Насправді воля гартується разом з фізичним організмом, що з плином часу набуває необхідних кондицій. Є таке улюблене багатьма лікарями та психологами слово «толерантність», що визначає можливість людини вживати все більше алкоголю, залишаючи ступінь ейфорії на тому ж самому рівні. Простими словами, один і той же «кайф» з часом вимагає більшої дози. А що ж воля алкоголіка? Вона шліфується та набуває справжньої якості завдяки тривалим тренуванням, які часто межують з мазохістським виснаженням організму. Я бачу пряму кореляцію між важкістю фізичного стану після багатоденного вживання і проявом волі. Чим важчий стан, тим вищий ступінь організації вольового процесу. Якщо людина напилась тільки увечері, то не так уже й важко піти похмелитися вранці. За десятибальною шкалою воля вмикається десь на одиничку чи двійку. А уявімо, наприклад, впевненого в собі вживача, що пив приблизно місяць, як кажуть у народі, безпробудно, «полірував» це «біломором» та заїдав, чим прийдеться. А частіше занюхував, пробачте, волоссям товариша по чарці. Чи складно такій особистості вийти з будинку та придбати жаданий еліксир?! А ще потрібно знайти необхідні кошти для цього. Питання риторичне. Можливо, знадобиться ще відвідати так звану «групу здоров’я», яку можна побачити мало не в кожному дворі чи мікрорайоні. Членами таких груп є справжні майстри «питної справи», що рано вранці збираються десь у затишному місці своєї території для обміркування поточних справ. Власне кажучи, справа фактично одна – знайти гроші та випити. В просторіччі це звучить більш експресивно: «вимутити». Інколи якісь члени групи десь щезають, мабуть, достроково відправляються в рай, але приходять нові добровольці, відшліфувавши свою майстерність, та підписують професійний контракт. Святе місце ніколи не залишиться порожнім. Про контракт можна сказати окремо. З ким же його підписує питуща людина, що прагне до визнання та досконалості?! На язиці крутиться слово «диявол». Відкинувши релігійне підґрунтя, зазначу про метафоричність цього поняття. Слово «диявол» може уособлювати усю багатогранність людської підступності та брехні, бути узагальненим образом-антагоністом загальноприйнятої моралі та суспільно-культурних цінностей. Частині обивателів більше подобається словосполучення «зелений змій», але суті це не змінює. От людина і «укладає» у своїй свідомості чи підсвідомості угоду з уявним «можновладцем», що обіцяє за професійне виконання своїх обов’язків логічну винагороду у вигляді «вічного кайфу». Так і хочеться сказати, згадуючи основну вимогу складання заповіту, що заключає угоду «перебуваючи в здоровому глузді та ясній пам'яті». Та чи є той глузд і пам'ять? В алкоголіка пам'ять вибіркова, а розум поступово розчиняється в оковитій. Та й горезвісний кайф виявляється не вічним!

     Звичайно, мені можуть закинути, що зараз час цифровізації та суцільного сервісу. Можна замовити собі додому доставку алкоголю, їжі та будь-яких товарів. Навіть детоксикація організму можлива в домашніх умовах на професійному рівні. Або можна організувати останню процедуру у профільній віп-клініці. Я веду до того, що і волю алкоголіку проявляти особливо не потрібно. Виникає поточна задача, -- набрав потрібний номер і все вирішив. Мабуть, так, це можливо. Я називаю це «пасткою диявола», якщо повернутися до уявного контракту. Людина розуміє, що в неї є «чарівна паличка», здатна вирішити будь-яку проблему, пов’язану із вживанням алкоголю. Пастка легкого вирішення проблем не дає можливості вживачу повністю відчути усі принади алкогольного буття: обезводнення організму, біль у всьому тілі, гематоми у різних місцях, галюцинації. Це досить скромний список наслідків саме для організму людини. Галюцинації виступають неначе вінцем досягнень митця на алкогольній ниві. Вершина еволюції! Коли вживач алкоголю позбавляється такого привілею, то виникають питання у його компетенції. Може, він «примазується» до славної когорти алкоголіків? Буває і так, коли вже у видужанні тверезий алкоголік додає собі «подвигів» п’яного життя. Не знаю, марнославство це чи ще щось. Кожний випадок можна аналізувати окремо, якщо взагалі потрібно. Але скажу, що досконалість меж не знає. Навіть маючи великі статки і кар’єру, можна пропити все. Залежить від обставин, часу та прагнення стати майстром своєї справи. В останньому варіанті воля теж шліфується, хоча й повільніше, ніж за класикою жанру. Поступове «звільнення» від матеріальних речей та грошей стимулює волю питущої людини шукати альтернативні можливості задовольняти алкогольні потреби. Тому варто відзначити очевидний зв’язок між цими станами людини. Матеріальні можливості багато в чому визначають рівень алкогольного світосприйняття, але водночас умовне безгрошів’я запускає вольовий процес пошуку та здобуття алкогольних напоїв. Ступінь розвитку волі відповідно підвищується. Мушу зазначити, що «мажорний» тип алкоголізації обмежує спектр проявів волі, можна сказати, збіднює амплітуду когнітивних коливань індивіда. Коли все є за помахом «чарівної палички», то і воля десь відпочиває на денці бокалу. Проти цього тільки час і безперервний професійний розвиток, тобто, постійне вдосконалення у мистецтві питної справи. Досягнувши відносної свободи від матеріального світу, «просунутий» вживач досягає майже неосяжної волі у перманентному пошуку «вічного кайфу». Справжній Сізіф у всьому його різномаїтті!

     Алкоголік протягом своєї кар’єри справно виконує укладений контракт, але протилежна сторона з плином часу починає хитрити. Кайфу все менше, а негативних наслідків все більше. Воля начебто на високому рівні, але її зусилля направляються на подолання алкогольного післясмаку. Таке життя досить цілеспрямоване і має чіткі контури потужної системи. Особливо це простежується у людей, що мають так звану «запійну» форму вживання. Навіть формулу можна вивести: сильне кількаденне/багатоденне вживання вихід із «запою» підготовка до нового вживання наступний «запій». І на кожному етапі до функціонування у просторі та часі підключається неабияка воля особистості. І чим нижче людина знаходиться на сходинці соціальної ієрархії, чим менше у неї матеріальних ресурсів, тим більше зусиль вона направляє на власне волевиявлення. Маю на увазі волевиявлення саме у бік вживання алкоголю. Інші аспекти життя у розрахунок не беруться, бо поступово втрачається їхня актуальність. Звичайно, що бувають якісь винятки, але вони тільки підтверджують правило. Крім того, не забуваймо про «п’ятдесят відтінків сірого», які сприяють різноманіттю алкогольних індивідуальностей у суспільстві. 

     Підсумовую свої роздуми невеликими висновками. Воля у алкоголіка є. З часом вона все більше підпорядковується саме «зеленому змію». На активацію волі впливає декілька основних факторів. По-перше, абстинентний синдром або сильне похмілля. Важкість фізичного стану змушує людину шукати шляхи для полегшення цього стану. І це не тільки про потребу похмелитися, а й про відмову від виконання сімейних, службових або громадських обов’язків. По-друге, зменшення фінансового доходу спонукає волю і розум алкоголіка працювати на підвищених обертах, часто реалізовуючи просто геніальні комбінації. А по-третє, природа самої залежності визначає вольову потугу як рушійну силу адиктивної творчості. Свої висновки нікому не нав’язую. Це лише поле для дискусії. І ще одне. Настав час «зеленого змія» перейменувати в «синього змія», оскільки синій колір, на думку переважної частини громадськості, більше асоціюється із вживачами спиртних напоїв. І про це теж можна говорити!